— Ваша оцінка рішення КС щодо формування коаліції на індивідуальній, а не фракційній основі. До речі, голова Конституційного суду пан Стрижак заявив, що наразі діє і рішення 2008 року, де побудова правлячої більшості передбачена на базі фракцій. Парадокси…

— Справа в тім, що на сьогоднішній день діють усі рішення (а їх, з урахуванням останнього рішення, чотири) Конституційного суду України, які стосуються питання перебування народного депутата у фракції та питання створення коаліції депутатських фракцій. Основний механізм формування коаліції депутатських фракцій у парламенті визначається положенням частини шостої статті 83 Конституції, зміст якої не змінювався з 2004 року. З огляду на це, як мені здається, КС не розплутав ситуацію, так як очікував чинний Президент, а навпаки — ускладнив її.

— Ви кажете про чотири чинні рішення КС, які прямо чи опосередковано стосуються питань перебування парламентаріїв у фракції та формування більшості у ВР. Ці рішення взаємо суперечливі?

—Так. Три попередні рішення КС, які стосуються як тлумачення, так і визнання конституційними чи не конституційними тих чи інших положень законодавства України, в цілому відповідають одному змісту, четверте — зовсім іншому. Принаймні у попередніх рішеннях КС вирішив, що Основний закон закріплює належність народного депутата України до фракції як його конституційний обов’язок, а не як право. В останньому своєму рішенні цілком допускає можливість для народних депутатів, що не входять до складу депутатських фракцій брати учать у формуванні коаліції. Повинна зауважити, що КС являється єдиним органом конституційної юрисдикції, і в своїх рішеннях Конституційний Суд має виходити із положень Конституції.

— Коментуючи останнє «коаліційне» рішення КС, багато хто з експертів говорить, що це була перемога Регламенту над Основним Законом країни. Згодні з такою оцінкою?

— Можу сказати лише, що це неприйнятна ситуація. Невипадково Конституційний Суд України є не судом факту, а судом права. Тому у своїй діяльності він повинен керуватися духом і буквою Конституції. І в тому разі, коли всі інші законодавчі акти (в тому числі і Регламент) не відповідають положенням Конституції, КС має всі законодавчі підстави навіть вийти за межі предмету розгляду і сказати, що те чи інше положення не відповідає Конституції. Але ніколи, ні за яких обставин, КС у своїй діяльності не повинен надавати перевагу нормам законів перед нормами Конституції. Це нонсенс з точки зору конституційної юрисдикції.

Якщо цитата, що КС розглядав справу не як конституційно-правовий конфлікт, а виходив з реалій нашого життя, про які не завжди можна прочитати в книгах чи законах, відповідає дійсності, в мене тоді немає слів…

— Якщо не занурюватися в юридичні тонкощі, очевидно, що парламентарії, приймаючи Регламент, де передбачено входження окремих депутатів до коаліції, порушили чинне рішення КС, в якому сказано, що більшість формується фракціями. Так?

— Ситуація тут доволі складна, тому що насправді рішення Конституційного Суду, крім того, що є обов’язковими до виконання, відіграють прогнозуючу функцію у законодавчому процесі. При нормальній правовій системі в державі, парламент не може ігнорувати правові позиції єдиного органу конституційної юрисдикції. У нас же останнім часом має місце ганебна практика, коли КС приймає рішення, яке потім може бути «поламане» наступними законодавчими ініціативами, і зрештою — законами України.

Конституційний суд, виключно з формальних підстав декілька разів визнавав неконституційним Регламент Верховної Ради, який не був прийнятий у вигляді закону. Це щодо форми.

А щодо змісту, можу сказати наступне. Абсолютно очевидно, що приймаючи Регламент, парламент мав би керуватися положеннями Конституції, і звичайно ж, рішеннями КС, які зокрема стосуються конституційно-правового статусу народного депутата, його прав і обов’язків, конституційних можливостей перебувати або ж ні у складі фракції і, як наслідок — у складі коаліції.

Хочу ще раз підкреслити, що з точки зору конституційної юрисдикції, КС завжди має можливості вийти за предмет його розгляду в тій чи іншій справі. І якщо Конституційний Суд бачить неконституційність тих чи інших положень законодавства, він завжди може визнати їх такими, що не відповідають Основному Закону. Це, до речі, в багатьох випадках КС робив раніше.

Хочу окремо зауважити: вперше Конституційний Суд створив прецедент, коли його ж рішення суперечать одне одному. Раніше, якими б складними не були правові позиції, КС намагався уникнути прямої суперечності при прийняті рішень. Вся попередня діяльність КС будувалася саме на такому розумному і правовому підході.

— Як на мене, питання не вирішено не лише на законодавчому, а й на моральному рівні…

— Все починається з правової культури і сумління. Суддями КС повинні бути люди найвищої кваліфікації і з глибокою системою моральних цінностей. Якщо говорити загалом, думаю, має змінитися культура всіх тих, хто має владу в державі. Одні повинні зрештою зрозуміти, що не потрібно дозволяти собі тиснути, другі повинні зрозуміти, що не слід піддаватися можливому тиску. Це вимагає зовсім іншого рівня політичної і правової культури. Бо які б правові механізми не створювалися б, як гарантії убезпечення від впливів і т.ін., якщо не має належної політичної, правової і внутрішньої загальної культури, нічого не буде…

— Під час розгляду питання про створення коаліції в Конституційному Суді, колишній прем’єр Юлія Тимошенко публічно заявила про те, що суддів заохочують матеріально. Ви були представником президента Ющенка в КС. Не прошу наводити конкретні прізвища чи факти, прошу розповісти як часто наша Феміда відкриває очі з огляду на політичну ситуацію в країні?

— Є декілька аспектів, про які сьогодні варто звернути увагу. Ви знаєте, що інститут коаліції депутатських фракцій з’явився в Конституції після внесення змін 2004 року. Венеціанська комісія у свій час надала цілий ряд суттєвих зауважень щодо змісту і сенсу існування на рівні конституційної матерії такого інституту як коаліція.

Безперечно, класичний парламентаризм передбачають існування більшості, яка створюється загалом задля однієї мети — формування уряду. Відтак, дійсно, кожен народний депутат у своїй діяльності повинен, у першу чергу, керуватися своїм розумінням Конституції і законів, служіння народу. Більш того, самі норми Конституції передбачають особисте голосування народного депутата при прийнятті рішень у парламенті. Але на превеликий жаль, доволі часто цього не спостерігається. Адже чи не щодня ми маємо приклади, коли голосів за той чи інший законопроект або постанову, віддається 300, а то й більше, а сесійна зала в цей час майже порожня. Це з одного боку.

З іншого боку, інститут коаліції існує на рівні конституційного регулювання. Якщо КС виходить з того, що реально коаліція депутатських фракцій є умовою повноважності парламенту (він декілька разів повторює це у своїх правових позиціях), то звичайно, має бути збережена існуюча конституційна природа цього інституту.

Підхід КС надзвичайно ускладнив ситуацію, насамперед, для Президента України, оскільки, я думаю, він сподівався на рішення, в основу якого вкладалися б норми Конституції, а не Регламенту Верховної Ради.

Разом з тим, за великим рахунком, всі проблеми, які сьогодні має Україна в конституційно-правовій сфері значною мірою випливають з 2004 року, коли була здійснена не реформа, а контрреформа (як за змістом, так і за формою здійснення) Конституції.

— Марино Іванівно, але ви не відповіли на питання про те, яким є політичний вплив на КС.

— Сьогодні, як ніколи, Україні потрібне незалежне судочинство. Я б не хотіла коментувати залежність суддів КС. Можу зазначити лише одне. Я майже три роки була представником президента України в Конституційному суді і жоден суддя не скаже, що я на нього тиснула або заохочувала. Такого не було і бути не могло.

— Днями, коментуючи «коаліційне» рішення КС, чинний голова Мін’юсту Олександр Лавринович кинув камінь в суддівський город, заявивши, «що судді самі сприяли тому, що перестала існувати таємниця нарадчої кімнати». Як відомо, напередодні винесення КС вердикту, перший віце-прем’єр Андрій Клюєв публічно заявив, що суд визнав правомірність формування коаліції на індивідуальній основі. А, крім того, копію постанови КС було опублікована і розтиражовано в інтернеті. Що скажете з цього приводу?

— Згодна з Олександром Володимировичем в тому, що є неприпустимою ситуація, коли порушується таємниця нарадчої кімнати в суді. Для мене абсолютно очевидно, що має бути проведено відповідне розслідування, в першу чергу — службове. Можливо і за участю правоохоронних органів. З такими речами в державі потрібно завершувати. Якщо існує таємниця нарадчої кімнати, як гарантія незалежності, самостійності і неупередженості правосуддя, тим більше конституційного, значить самі судді повинні гарантувати саме такий підхід як до своєї роботи, та і до її результатів.

— Коментуючи постанову КС, голова Конституційного Суду Андрій Стрижак зазначив, що в Основному Законі закладено дуалізм. Мовляв, з одного боку, депутати мають імперативний мандат, але водночас депутат не є «кріпаком» і може вільно голосувати. Прокоментуйте.

— Тут ситуація неоднозначна. З одного боку, справжній парламентаризм не передбачає таких «пут» для народного депутата, коли є абсолютна залежність від партії чи блоку, по спискам якого він пройшов до парламенту. З іншого боку, невипадково логіка до Конституції говорить про те, що коаліція депутатських фракцій формується за наслідками результатів виборів. Народні депутати обираються сьогодні за пропорційною системою, тобто — за списком партії блоку. Отже, результатом виборів є склад депутатів тієї чи іншої фракції. І ця річ також не може бути проігнорована. Мені здається, що в попередніх рішеннях КС, цим питанням була дана однозначна правова оцінка, в останньому, на жаль, своя ж правова позиція судом проігнорована.

— Народний депутат від НУ-НС Юрій Ключковський після оприлюднення рішення КС сказав, що ми де-факто президентська республіка. Справді, вся влада в країні сконцентрована в руках однієї політичної сили. Які є запобіжники від остаточної владної монополії?

— Вимога неухильного дотримання Конституції, формування справжнього громадянського суспільства, запровадження громадянського контролю, зміна виборчої системи. Опозиція повинна припинити чвари, за якими просто соромно спостерігати, зайняти контролюючу та конструктивну позицію. Це дасть можливість правильно вибудовувати (кожному на своєму місці) майбутнє держави. Ось і все.

Але, до усіх питань сьогодні треба підходити помірковано ..Країна знаходиться у складному соціально-економічному стані. Перед Віктором Януковичем стоїть надзвичайно складне завдання і це потрібно також розуміти. Йому потрібно консолідувати всі ресурси, які є і можуть бути у влади для того, щоб Україна не зникла з карти, як самостійна, незалежна держава. При цьому, вважаю, що засоби завжди повинні виправдовувати мету.

Зауважу, що стаття 90 Конституції надає дискреаційне право Президенту щодо розпуску парламенту за певних конституційних підстав. Це не обов’язок, а право. Президент може звернутися до народу з питаннями необхідності стабілізувати ситуацію в країні, у зв’язку з цим дати можливість працювати уряду, парламенту тривалий час, можливо і до чергових парламентських виборів. І не треба було б в черговий раз в країні давати приклади юридичного цинізму.

— Але разом з тим, це Президент, який вперше в історії незалежної України отримав підтримку менше 50-ти відсотків виборців.

— Така реальність. Але ж не розпадатися сьогодні країні на дві частини через ці обставини. Можливо, все-таки йому допомогти? КС теж міг би йому допомогти лише в один спосіб — виходити із духу і букви Конституції, а не реалій нашого життя. Нещодавно в Україні побував Хав’єр Солана, він в черговий раз нагадав нам, що Україні треба грати не з правилами, а за правилами. Хороша порада.

Наталія РОМАШОВА, «День»

Аксіомою є те, що справедливе, незалежне, професійне правосуддя стоїть на чолі всіх інших процесів у державі. Без нього громадяни є об’єктами, а не суб’єктами державотворення. Якщо ми прагнемо реформ, покращення добробуту, вільного пересування через європейські кордони, захищеності від свавілля влади, нам потрібна судово-правова реформа. Саме вона гарантує реалізацію решти реформ. Це матриця, на яку можна «нанизувати» інші трансформаційні зміни у суспільстві, економіці, політичній системі.

Втім, Українська держава давно вже є лідером за кількістю програних своїм громадянам справ у Європейському суді з прав людини. За показником довіри до суддів ми взагалі відірвалися від інших аутсайдерів на кілька пунктів униз.

В інавгураційній промові президент Віктор Янукович поставив амбітну мету — реформувати вітчизняну судову систему. Можливо, вперше за останні роки склалися об’єктивні передумови для здійснення цієї реформи. Новообраний президент має підтримку парламентської коаліції та уряду. Керівництво судів та суддівського самоврядування готове реформуватися. Міжнародна спільнота відкрита до співпраці. Отже, суспільна потреба, інтерес, політична і професійна воля як початкові елементи забезпечення здійснення реформи наявні.

Проте турбує, що ідея всебічної правової та судової реформи, зокрема, може бути «заговорена» політиканами і клановими лобістами, що візьме гору кон’юнктурний, «політичний» підхід. Однак не можна втратити основну мету подальшого розвитку правосуддя — утвердження верховенства права через забезпечення: доступності правосуддя, справедливої судової процедури, незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів, юридичної визначеності, однаковості судової практики, відкритості судових рішень, невідворотності юридичної (дисциплінарної) відповідальності суддів та, як результат, — забезпечення ефективності судового захисту.

Реальна реформа передбачає публічність обговорення, створення атмосфери відкритої дискусії. Реформування не можна досягнути за місяць чи два. За такий відтинок часу можна хіба що «освятити» ті законодавчі пропозиції, які підготовлені комітетом Верховної Ради з питань правосуддя і з ключових питань реформування отримали переважно не найкращі оцінки європейських фахівців. Як свідчить висновок Венеціанської комісії, швидке здійснення і завершення судової реформи в нашій державі неможливе, зокрема через певні конституційні перешкоди.

Суспільство осмислює реформи не тільки шляхом осягнення їхньої суті, а й значною мірою через особисте, політичне, професійне сприйняття у відповідному фаховому середовищі та серед окремих громадян носіїв, ідеологів цих реформ. З цієї позиції, кадрові призначення у даній сфері на теперішньому етапі не повинні бути такими, що викликають побоювання, недовіру, а навпаки: за здійснення реформи судочинства мають відповідати люди авторитетні, фахові, з бездоганною репутацією. Адже таким реформам потрібно забезпечити відповідний рівень суспільної довіри.

Минулого тижня в газеті вийшла стаття «Судова реформа: потрібні рішучі дії» («Дзеркало тижня» від 3 квітня 2010?року), автор якої, голова комітету з питань правосуддя, зокрема, стверджує, що європейські стандарти «насправді не пропонують рецепта побудови успішної судової системи. Ці стандарти — не таке вже точне, абсолютно неповне й інколи суперечливе узагальнення правил та порядків, які діють у ряді західноєвропейських країн. У європейських стандартів тільки одна функція: засвідчити, чи задоволені нашою судовою системою за кордоном; чи задоволені нею ті, хто ніколи не матиме з нею справи, жодного разу до неї не звернеться, ніколи не підпаде під її владу…». Ну що ж, кожен має право на власну думку та позицію.

Втім, повний набір норм, які належать до стандартів правосуддя, викладений у багатьох міжнародних документах. Міжнародні принципи й засади, на яких будується правосуддя, визнаються універсальними для всіх країн. Тож смішно, коли від європейських структур вимагають спеціальних рецептів для України. Це йде від нерозуміння європейського конституціоналізму, небажання враховувати міжнародні стандарти при формуванні відповідного українського законодавства. Водночас із заяв президента України випливає, що європейський вибір (а отже, адаптація українського законодавства до європейських стандартів) є пріоритетним для загальної стратегії реформ.

Оскільки у вищезгаданій статті йшлося, очевидно, про висновки Венеціанської комісії, варто нагадати, що їх уже давно сміливо можна розглядати як різновид міжнародних стандартів.

Універсальними на міжнародному рівні є: стаття?10 Загальної декларації прав людини, яка визначає, що кожен має право, на основі повної рівності, на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом у разі спору про його права та обов’язки і будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення; Основні принципи незалежності судових органів, схвалені Генасамблеєю ООН в 1985?році, і Бангалорські принципи поведінки суддів 2002?року.

На європейському рівні ключовою для правосуддя є стаття?6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім названої конвенції, діють Рекомендація?(94) 12 Комітету міністрів Ради Європи з питань незалежності, ефективності і ролі суддів 1998?року.

Поглиблені стандарти гарантій правосуддя містяться у висновках Консультативної ради європейських суддів про стандарти, які стосуються незалежності правосуддя і незмінюваності суддів, справедливого судового розгляду в розумні терміни, ради з питань правосуддя на службі суспільства, якості судових рішень.

Система міжнародних стандартів має комплексний характер. Вони повинні лежати в основі побудови і функціонування судової системи в будь-якій країні. Ефективність цих загальних принципів і засад доведена загальносвітовою практикою і не потребує доведення на українському тлі, однак абсолютно очевидно, що самі ці принципи й засади потребують утвердження і запровадження в Україні. Може, тому, що вони з самого початку не лягли в основу побудови національної системи правосуддя, ми й досі говоримо про необхідність її реформування, а наші люди поневіряються роками у судах.

Останнім часом у державно-правових процесах, пов’язаних із судочинством, активізувалися чинники забезпечення необмеженого особистого впливу окремих політиків, політичних сил та посадових осіб, фінансової мотивації як при прийнятті безпосередніх судових рішень, так і при реформуванні судової системи загалом. Суспільство, на жаль, має можливість спостерігати конфліктність позицій парламентаріїв, керівників верхнього «ешелону» судової влади, наміри за будь-яку ціну добитися свого, що, зрештою, призводить до відсутності консенсусу у питанні стратегії судової реформи, робить її непослідовною.

Названі обставини на тлі неналежного фінансування судочинства, високого рівня корупції в судах сьогодні є чинниками не просто консерватизму судівництва, а загрози національній безпеці, з огляду на відсутність системи гарантування судового захисту прав та свобод людини і громадянина.

Першу концепцію судово-правової реформи парламент прийняв ще 1992?року. Вона розглядала судову реформу як складову правової реформи і визначала засади, етапи та напрями реформування не лише судів, а й органів попереднього слідства, прокуратури, адвокатури, юстиції. На той час головна мета полягала в утвердженні судової влади як незалежної гілки в рамках системи поділу влади. Її називали «малою судовою реформою».

Наступні серйозні кроки були пов’язані з прийняттям Конституції України у червні 1996?року, яка визначила систему судових органів, принципи й засади судочинства, конституційно-правовий статус і гарантії незалежності суддів. Було започатковано конституційну юстицію, змінено процесуальне законодавство. З вересня 2005?року в країні почала функціонувати адміністративна юстиція.

Закон «Про судоустрій України» Верховна Рада прийняла лише у 2002?році. А вже через чотири роки — у травні 2006?року — президент України схвалив нову Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів і вніс до парламенту два законопроекти: про судочинство і про статус суддів. У квітні 2007?року вони були об’єднані парламентом в один проект, не прийнятий досі.

Венеціанська комісія спільно з Дирекцією з технічного співробітництва Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи у висновку щодо вищезазначеного законопроекту схвалює зведення двох проектів в один і врахування деяких із її попередніх рекомендацій. Зокрема що стосується загальних положень проекту, принципів судочинства, запровадження електронного розподілу справ у судах тощо. Водночас, на думку європейських експертів, у процесі підготовки законопроекту до другого читання розробники не звернули уваги на серйозні застереження щодо реформування судочинства, висловлені комісією упродовж останніх років.

Судова реформа повинна мати декілька напрямів із відповідними пріоритетами для кожного з них, що потребують відповідної консолідації.

Логіка головного напрямку судової реформи повинна насамперед полягати у створенні фундаментальних засад незалежності судової системи в цілому і незалежності суддів зокрема як основи справедливого судового розгляду неупередженим судом. Керівні принципи верховенства права вимагають рівноваги між повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової влади, рівноваги, яка здатна забезпечити незалежний статус судочинства, з функціями реального неупередженого контролю щодо всіх правовідносин у державі. Тому Венеціанська комісія рекомендує не обмежувати судову реформу рівнем законодавства, а провести глибоку конституційну реформу з метою закладення міцних підвалин сучасної й ефективної судової системи у повній відповідності до європейських стандартів.

За цією рекомендацією Венеціанської комісії насправді стоїть повне переосмислення українським конституціоналізмом принципу розподілу влад, відносин між президентом України, законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади. Ідеться про нові для України, відмінні від теперішніх засади організації влади, про усунення «неналежних» зв’язків і впливів: політичних, особистих тощо.

Застереження й рекомендації Венеціанської комісії, хоч би як комусь хотілося знівелювати їхній зміст, мають комплексний характер, повертають українські реалії до належного функціонування судової влади. Ці рекомендації вимагають абсолютно іншого рівня політичної і правової культури. А незалежність суду завжди має бути пов’язана із системою відповідальності за неправомочні рішення, забезпеченням відкритості судових рішень, здійсненням антикорупційного моніторингу.

Звісно, це важко, майже неможливо сприйняти тим, хто звик, що саме від нього в судовій гілці влади залежить усе, від внесення часто лобістських змін до національного законодавства під конкретні завдання й цілі — до безкарної можливості, приміром, місяцями не розглядати питання призначення суддів на посади.

Очевидно, що конституційні зміни потребують тривалого часу. Проте вже сьогодні у процесі реформування українського законодавства як його першочергове завдання повинні створюватися правові механізми, котрі невідворотно стимулюватимуть незалежність судової влади.

Квінтесенцією зауважень європейських експертів є декілька ключових питань судочинства: надмірної політизації процесу призначення суддів на посади та їх звільнення, утворень і систем судоустрою, питання статусу суддів, гарантій їх діяльності і тісно пов’язане з цим питання суддівського самоврядування.

Найсерйозніші застереження викликає механізм реалізації саме повноважень парламенту в цій сфері. Роль, відведена Верховній Раді у процедурі безстрокового обрання суддів на посади і в порядку звільнення суддів, — несумісна з незалежністю судової системи.

У зв’язку з цим теперішні законодавчі ініціативи в цій частині потребують просто радикальних змін. Суди мають бути незалежні від законодавчої влади в усьому (до речі, як і від виконавчої), крім обов’язку дотримання ними Конституції та законів, що приймаються парламентом.

Надалі позбавлення парламентаріїв безпосереднього впливу на призначення та звільнення суддів об’єктивно може бути компенсоване насамперед за рахунок зміцнення статусу незалежних органів суддівського самоврядування, кваліфікаційних комісій суддів або зміною природи, засад формування та організації діяльності Вищої ради юстиції. До внесення відповідних змін у Конституцію саме органи суддівського самоврядування повинні визначати основні позиції щодо обрання суддів безстроково. На цьому етапі реформування судочинства такий самий підхід потрібно запровадити і при призначенні суддів президентом України вперше.

Венеціанська комісія зосередила свою увагу й на інших суттєвих проблемах, які безпосередньо стосуються судоустрою. Йдеться про порядок утворення та ліквідації судів, що має відбуватися виключно на підставі закону. Дискреційні повноваження президента України повинні бути обмежені.

Венеціанська комісія звертає увагу на складну структуру судової влади, що закладена на конституційному рівні і, здається, ще більше ускладнюється проектом закону України про судоустрій та статус суддів. Система судів в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності. У пропонованому законопроекті до місцевих судів (перша інстанція) включено дві ланки судів: дільничні (районні, районні в містах, міські, міськрайонні) та окружні суди. Як людині, котра звикла, що в її районі є лише один суд, де розглядаються спори з сусідом, колегою, розібратися з цими дільничними, що є районними судами, окружними судами, — які цивільні, кримінальні тощо. Для чого все це? Щоб ліквідувати як клас Верховний суд України за рахунок, наприклад, утворення Вищого кримінального та цивільного судів. І прем’єр-міністр країни, швидше за все, запитає: де взяти на це кошти? А пересічний громадянин запитає всіх нас: що це за судова реформа, яка не забезпечує йому реальної можливості для звернення до суду?

Комісія вважає, що занадто складною є також і структура суддівського самоврядування, яка підлягає спрощенню. Реальна незалежність судової влади може бути досягнута виключно шляхом наділення судової влади, суддівського самоврядування правом самостійно вирішувати основні питання її функціонування, як-то добір та підготовка суддівських кадрів, дисциплінарне провадження, формування пропозицій щодо державного бюджету.

На центральному рівні такі функції повинні бути передані одному органу, більшість у якому, відповідно до всіх міжнародних стандартів, мають становити судді, і який повинен мати гарантовану автономію, а не бути знаряддям стороннього впливу. Як зазначається у Висновку №10 Консультативної ради європейських суддів «Про раду з питань правосуддя на службі суспільства», «Рада з питань правосуддя може складатися або виключно з суддів, або мати змішаний склад із суддів та осіб, які не є суддями. В обох випадках слід уникати захисту власних інтересів, самозахисту і кумівства».

А тепер згадаймо, який у нас склад Вищої ради юстиції, яка б і мала по суті стати тим самим органом, і чи немає в ній чиїхось кумів, котрі як сатисфакцію розглядають свою присутність у керівництві цієї Ради.

Хоч як це дивно, головне питання судової реформи в Україні полягає не в тому, що робити. Як бачимо, міжнародні стандарти правосуддя дають відповідь на це запитання. Це, правда, не рецепт українського борщу, а універсальні принципи та засади. Головне питання — як і хто найкращі досягнення у сфері правосуддя зробить реальною українською реформою.

Джерело: Дзеркало Тижня

Вопрос: Можно рассказать о данном положении более подробно?

Ответ: Комиссия считает, что вопрос справедливости, независимости правосудия является исключительно государственным делом. И поэтому правильно, что в судебной системе есть специальная академия судей, которая занимается подготовкой кадров системы правосудия. То есть, занимать должности судей и административные должности в судах. Это обязательно. И государственная судебная администрация, и судебная подготовка должны быть частями судебной ветви власти, которая должна быть под контролем и надзором независимого органа судебного самоуправления, например, такого как Высший совет юстиции. Поэтому Венецианская комиссия рекомендует пересмотреть в этой части положения законопроекта.
Говоря о судебной системе самоуправления, Венецианская комиссия отмечает, что она сложная и должна быть упрощена и скорректирована, чтобы соответствующие органы не дублировали одни и те же функции и полномочия.
Отдельно был выделен вопрос независимости деятельности Высшего совета юстиции. Так, Венецианская комиссия настаивает на том, чтобы в состав Высшего совета юстиции входили в основном судьи, которые должны избираться самим судебным корпусом, открыто, гласно и прозрачно. Это должны быть уважаемые люди, которые имеют большой авторитет в судебной ветви власти.
Вопрос: Участвовали ли на заседании Венецианской комиссии представители украинского парламента?
Ответ: Как члену Венецианской комиссии от Украины, мне жаль, что несмотря на то, что Венецианская комиссия пригласила представителей комитета Верховной Рады Украины по вопросам правосудия для участия в заседании Венецианской комиссии, ни глава комитета господин Кивалов (Сергей – ИФ), ни кто-либо другой не прибыли на заседание комиссии, чтобы объяснить позицию украинского парламента и, в частности, данного комитета, который разрабатывал соответственные предложения в законопроект.

По моему мнению, нельзя было игнорировать это заседание Венецианской комиссии. Надо сотрудничать с ней, обосновывать свои позиции и искать совместные точки соприкосновения, пути решения, чтобы все-таки иметь возможность в украинское законодательство внедрять европейские стандарты в вопросах развития судопроизводства, строить правосудие в Украине на европейских принципах правосудия: справедливости, независимости, непредвзятости решений судов, гарантированности независимости судебной системы, гарантий обеспечения деятельности судей.
Вообще, я считаю, вопрос реформирования судебной системы очень серьезным, краеугольным камнем сегодняшней ситуации в Украине. По моему мнению, абсолютно правильно, что Президент Украины, вступая на свой пост, в инаугурационной речи обозначил этот вопрос как приоритетный.
Но вместе с тем, я бы хотела отметить, что если Украина хочет настоящих, реальных реформ, которые дадут возможность защитить права и свободы человека, дадут возможность судебной ветви власти действовать абсолютно объективно, исходя из принципа верховенства права, Конституции и законов Украины, то рекомендации Венецианской комиссии должны быть обязательно учтены, потому что они направлены, в первую очередь, на обеспечение и гарантирование независимости судебной власти. Тем более, проект этих рекомендаций подготовлен лучшими европейскими экспертами.
Думаю, исходя не только из вопросов теории, но из реалий политико-правовых процессов в Украине, общий вывод может быть только один. Судебная ветвь власти должна быть защищена от влияния как отдельных политиков, так и отдельных политических сил. При этом должна быть установлена четкая система ответственности судей. И только при таких условиях судебная система в Украине даст возможность осуществлять, гарантировать обеспечение всех других таких необходимых стране реформ.
Такой подход к судебной реформе важен всем, в первую очередь простому человеку. Но не менее он выгоден и для всех политических сил: и тех, кто при власти, и тех, кто в оппозиции. Надеюсь, власть это уже понимает.

Мы сидим в полупустом кабинете замглавы Секретариата Президента, полпреда Ющенко в КС и ЦИК, де-юре — главного юриста секретариата Марины Ставнийчук (с уходом Балоги — Пукшина все правовые службы СП переподчинены именно ей). Занимать эту должность в кучмовские времена означало бы быть де-факто главным юристом страны.

Эксперты отмечают, что с ее приходом юридических несуразиц в Секретариате Президента стало значительно меньше. Во время работы в ЦИК Марина Ивановна проводила линию Ющенко и была близка к представителям Партии регионов, в частности взаимодействовала с Андреем Клюевым. Выдвигалась кандидатом на должность председателя ЦИК, но избрана не была. Автор и соавтор более 50 научных трудов, в том числе книг «Украинский парламентаризм: прошлое и современное», «Законодательство о выборах народных депутатов Украины: актуальные проблемы теории и практики», «Конституция независимой Украины», «Избирательное право Украины». Удостоена званий и наград, признана экспертом избирательного права, любимица неглупых политических ток-шоу; ей, как юристу, суждено уйти с командой своего главного клиента — президента Ющенко, чьи правовые инициативы так и остались либо нереализованными, либо непонятыми украинским обществом.

Кем она была для него все это время, время непрекращающейся борьбы с парламентом и агонистических попыток реформировать Конституцию, время то тайного, то явного противостояния Кабмину и латентных политических союзов, время категоричных правовых оценок событий и личностей глубокой старины? Кем себя видит в дальнейшем правовед и публичный человек Марина Ставнийчук? Об этом и не только — в эксклюзивном интервью Weekly.ua

Марина Ивановна, для вас юриспруденция это точная наука или гуманитарная?

М. С.  Юриспруденция — это точная наука. Другое дело, что, применяя закон, исполняя его, для юристов всегда есть место творчеству. Но есть и пределы, за которые настоящий правовед зайти не может. Это как у врачей «не навреди», так и у юристов — всегда есть та грань, которую преступать нельзя, во всяком случае — она должна быть!

Ну, в украинских-то судах «закон как дышло»…

М. С.  Для грамотного юриста тонкая работа — уметь правильно и четко истолковать положения закона. Но опять-таки я возвращаюсь к вопросу правовых пределов, которые нельзя переступить. Независимо от того, судья он или адвокат. К сожалению, сегодня судебная система и правовая система страны в целом работают так, что юристы, увы, часто теряют свои профессиональные качества. Я мечтаю о том, чтобы наступили такие времена, когда юридический разум, когда профессиональность юриста будут лежать в основе, к примеру, его судебных побед.

Вы всерьез верите, что это произойдет еще при нашей жизни?

М. С.  Не только верю, а знаю! Ведь на самом деле поднять страну, навести в ней порядок, задать темп реформам можно за полгода! Если иметь на то консолидированную политическую волю всех, кто к тому причастен, на всех уровнях власти. Последние полгода в Секретариате Президента, кроме прочих вопросов, курирую государственно-правовую службу и вопросы, связанные с представительством позиций президента в Конституционном Суде и в судах общей юрисдикции. И могу вам сказать: судебная система задыхается. Реально — то, что сейчас происходит внутри системы, говорит о том, что она доведена до предела. Это уже никому не нравится. И самим судьям в том числе.

У вас есть пошаговый реальный план действий в этом вопросе?

М. С.  Судебная реформа — достаточно серьезная составляющая реформы конституционной. Для меня это очевидно. Есть несколько вещей, которые обязательно должны быть сделаны государством, чтобы создать основу для изменения качества судебной системы. Надо создавать независимую судебную власть. Прежде всего это упрощение доступа граждан к правосудию. С другой стороны, обеспечение доступа к профессии судьи, а также укрепление как формально юридической, так и финансово-экономической составляющей деятельности судебных органов. Что касается доступа к профессии судьи, то, безусловно, — только открытый конкурс, открытое профессиональное оценивание знаний и независимость будущего судьи от всего, кроме своих собственных знаний и правосознания, правовой культуры. Формирование судейского корпуса исключительно на основе конкурса среди профессиональных юристов — это то, с чего должно начинаться правосудие. С другой стороны, профессиональный судья должен иметь достойную зарплату, надлежащие условия работы, гарантии своей деятельности. Он должен быть защищен в социальном плане, ему должна быть гарантирована личная безопасность. Но в то же время не менее важным является вопрос ответственности судьи за принятые им решения. В связи с этим особую актуальность приобретает вопрос борьбы с коррупцией.

Пришла пора понять: никакие реформы и никакие преобразования в стране невозможны без справедливого правосудия.

Обладает ли юридическая система государства, в нынешнем ее состоянии, достаточным потенциалом для того, чтобы разрешить конфликт вокруг результатов президентских выборов правовым путем? Имеются в виду сомнительная легитимность руководства ВАСУ, МВД, намерения Партии регионов отправить в отставку председателя Верховного Суда Василия Онопенко и т.д.?

М. С.  Хотя мы уже достаточно серьезно продвинулись в вопросе свободы выбора — и по сравнению с постсоветскими странами, и даже с самими собой пять лет назад, — по результатам едва ли не каждых выборов имеем серьезные судебные процессы. И сегодня от качества судебной юрисдикции в значительной мере будет зависеть результат. У нас было два кандидата, между их результатами всего 3,48% разницы. Это серьезная скрупулезная юридическая работа. Мне очень хочется верить, что не будет «майданов» и митингов, движений сопротивления, а будет серьезная именно юридическая работа по установлению результатов выборов. Тут главное — тем, кто устанавливает результаты, и тем, кто будет решать судебные споры, — неукоснительно следовать букве закона.

Как вы считаете, проведет ли президент Янукович эффективную судебную реформу?

М. С.  Для меня совершенно очевидно, что для любого пришедшего президента главным приоритетом работы станут вызовы, связанные с финансово-экономическим положением страны. Но, с другой стороны, не придут в Украину инвестиции, не будут проводиться нормальные финансовые операции, если не будет действенной здоровой правовой системы.

Практику писать законы «под себя» необходимо пресечь. В вопросах законотворчества всегда следует четко придерживаться позиции специалистов, и тогда профессионализм, при любом повороте дела, вас не подведет.

Правда, профессионализм и специализация сейчас, увы, не являются определяющими критериями при подборе кадров. А кроме того, распространилось еще одно опасное явление, поразившее всю юриспруденцию: некоторые юристы, занимающие главные места в командах основных политических сил, практикуют так называемый рейдерский стиль работы. И это негативно сказывается как на работе судебной системы, так и на работе парламента и других органов власти.

Вы думаете, новый президент положит этому конец?

М. С.  Люди с профессиональной государственной позицией на время отошли на второй план. Это было связано с непримиримой политической борьбой — побеждать любой ценой. Но я думаю, что сегодня ситуация настолько критическая, что, если будущий президент будет иметь своей целью развитие страны, ему обязательно понадобятся государственно ориентированные люди. Другого пути нет. Схема, при которой сегодня мы принимаем закон, лоббирующий твои интересы, а завтра — закон, лоббирующий мои интересы, потом мы вместе принимаем закон о выборах, позволяющий и мне, и тебе отработать технологию «победа любой ценой», а затем сообща проводим конституционную реформу, получая право, например, лишать лицензий неподконтрольные СМИ и так далее, — такая схема взрывоопасна. Сегодня все эти явления в экономике, госуправлении, политике, юриспруденции достигли, кажется, максимальной планки, за которой или мы есть как государство и общество, или нас не будет.

Перед будущим президентом стоит задача опереться на профессиональных людей с государственной позицией, людей с совестью. Иначе мы утратим государство — реально. Бог дал нам такой шанс возродить Украину!

Виктор Андреевич за пять лет не реализовал этот Богом данный шанс?

М. С.  Проблема президента Виктора Ющенко заключалась в том, что он не имел достаточных конституционных полномочий держать ситуацию в стране под личным контролем и влиять на нее в полной мере. Разбалансировка власти в 2004 году оказала решающее влияние на реализацию полномочий Виктора Андреевича. С этими же проблемами неминуемо столкнется следующий президент.

А сделал президент Ющенко многое. К примеру, возьмем близкую мне сферу правоведения. Практически сразу после избрания президента была утверждена концепция развития судоустройства в Украине. Я считаю этот документ добротным и качественным. На основе его были разработаны два новых проекта закона — о судоустройстве и о статусе судей, которые и были определяющими для судебной реформы. Оба этих законопроекта, объединенные и во многом измененные по сути, больше двух лет пылятся в парламенте. А в парламенте вдобавок к политическому противостоянию схлестнулись еще и личные интересы влияния на судебную ветвь власти. Наблюдая, как себя ведут в этих вопросах отдельные субъекты принятия решений, поражаюсь отсутствию взаимопонимания между ними, неготовности к консенсусу в государственных делах. К сожалению, те многие, от кого зависит качество законодательства и организации правосудия, хотят иметь на процесс личное влияние. Увы, несколько людей в государстве сначала влияют на формирование законодательства, затем активно участвуют в формировании судов, руководящих лиц и таким образом пытаются контролировать всю судебную власть. Так больше продолжаться не может. И я думаю, что сегодня людей, разделяющих подобную позицию, набирается в стране уже достаточно, чтобы ситуация сдвинулась с мертвой точки.

Марина Ивановна, вы же грамотнейший юрист. Неужели у вас руки не опускались от понимания того, что ваша жизнь тратится на законопроекты без шансов когда-либо пройти парламентский зал, им суждено вечно «пылиться» на полках Верховной Рады?

М. С.  Нет! Конечно нет. Я и мои коллеги делали важную работу для страны. Что касается, к примеру, конституционного процесса, то, как показывает практика, и Украина в этом не исключение, ни один из них не был начат и закончен за месяц. И каждый раз это доработки, анализ и снова доработки — идей, опыта… А в итоге это все равно выльется в конечный результат — никуда от этого не деться. Абсолютно очевидно, что конституционная реформа назрела. Дисбаланс власти, ее разрозненность — это результат внесенных изменений в Конституцию Украины в 2004 году. А значит, конституционная реформа неизбежна. И коль так, то наши наработки и в этом вопросе, безусловно, понадобятся в будущем.

То есть вы считаете, что реформ следует ожидать от нового состава парламента, а не от нового президента?

М. С.  Думаю, настоящие реформы в государстве произойдут после существенного обновления парламента, после смены политической элиты. Мне кажется, что появятся политики, которые понимают, что нужно искать консенсус, что нужны реформы всех отраслей, включая госуправление. В эту категорию политиков попадают люди, уже имеющие достаточный опыт: и профессиональный, и жизненный. Но главное их отличие — они несут новые качества политического лидерства.

Вы себя видите в дальнейшем в политической команде Виктора Ющенко?

М. С.  Надеюсь, что в той или иной мере останусь в политике. Хотела бы рассматривать для себя политическое будущее. По крайней мере, работая с президентом Виктором Ющенко, я приобрела серьезный опыт. Мне понятна система ценностей, лежащая в основе его деятельности. Четко говорю, что стою на позиции Украины как независимого, самостоятельного государства. Мне абсолютно понятны искренние стремления Виктора Андреевича во многих моментах: познать и восстановить историческую справедливость, предоставить Украине европейское направление развития. При этом, как бы ни пытались наклеить на Ющенко ярлык антироссийского политика, это не соответствует действительности. Он за равноправные, паритетные отношения со всеми государствами, и среди наших соседей приоритет, безусловно, принадлежит России.

Скажите, почему тогда в тонких вопросах международной дипломатии президент Ющенко именно по отношению к России вел себя с первых шагов просто как слон в посудной лавке. Припомните, первым «оранжевым» главой «Нафтогаза Украины», компании, по уставу обязанной договариваться с Путиным, Ющенко назначил не кого-нибудь, а именно лидера украинских националистов. С решительным осуждением ситуации в Грузии Ющенко выступил одним из первых, хотя в принципе официальный Киев с этим никуда бы не опоздал. А решения последних дней о присвоении званий героев и проверке на конституционность пребывания в Украине иностранных военных баз и вовсе создают впечатление о наличии у президента Ющенко каких-то четких обязательств по обострению взаимоотношений Киева с Кремлем.

М. С.  Давайте по порядку. Вы сказали об исторических аспектах и о награждении выдающихся личностей украинской истории. Я понимаю Виктора Ющенко в этом вопросе: он спешил сделать для Украины добрые дела, дать украинской нации своих героев, национальный дух. Я наблюдала за ним, когда отрабатывались мероприятия по Голодомору. Вы видели, как непросто поначалу воспринимались эти вопросы. Но мне кажется, Виктор Ющенко видел, что в демократической команде нет согласия. А если так, то, очевидно, мог принимать в расчет, что не останется президентом на второй срок. Я его понимаю как истинного украинца. Ему необходимо было вернуть память об огромном национальном горе. И многие страны признали Голодомор геноцидом украинского народа. Теперь украинская нация имеет день, когда люди зажигают свечи и вспоминают о той трагедии, которая коснулась множества украинских семей. Ющенко не просто вернул людям память об этом, а вернул ее для того, чтобы это никогда не повторилось в любой форме. Чтобы украинцы поняли ценность свободы для каждого человека в отдельности и для народа в целом, чтобы мы никогда не позволили себя закабалить, растоптать наши права и свободы. Потому что начинается все с малого, например закрывают газету, а заканчивается колоссальной утратой человеческих прав, свобод и даже жизней. И категории «мало» или «много» в этих вопросах не работают. Очевидно, что из политиков первого ряда сегодняшнего дня предпринять такой шаг мог только президент Ющенко.

Наверное, Бандеру и Шухевича тоже не было времени реабилитировать в сознании граждан, знакомых с их жизнедеятельностью только по учебникам советской истории. Президент Ющенко, вообще, как-то не боялся быть непонятым даже своими гражданами. Он просто живет на своей волне?

М. С.  Может, в этом его величие? Довольно часто звучит, что он должен был быть президентом в будущем, что он опередил свое время. Во многих своих подходах он опередил и развитие украинского общества.

Каков, по вашему мнению, главный результат президента Ющенко?

М. С.  Президент Ющенко много сделал для «европейскости» Украины. Другое дело, что в вопросах становления государства должен был работать слаженно не только президент, но и правительство, и парламент. К сожалению, Ющенко не имел своего большинства в парламенте и, как следствие, не имел единомышленника в руководителе правительства. Главное — Ющенко вернул Украине ее дух. Это очень важно для нации, для народа. Он вернул нации чувство самодостаточности, ее оригинальности, самобытности, равенства с другими народами. В полной мере это осознается позже. И то, что Виктор Янукович надел вышитую сорочку, и то, что Юлия Тимошенко в украинском костюме, это все — заслуга Ющенко. Кстати, моду на украинское в одежде завела не Тимошенко, как принято считать, а Катерина Ющенко. И я горжусь тем, что современная украинская мода очень изысканна. К тому же посмотрите на коллекции начиная с 2005 года модных домов Kenzo, Dior, Chanel и других — там присутствуют наши вышивки, наши мотивы. Собственно, мы вспомнили, что мы исконно европейская нация, с собственными традициями. Все это было поднято на более высокий уровень именно при Викторе Ющенко. Сейчас нужно не утратить то, что мы уже приобрели.

Мы «приобрели» треть страны за чертой бедности и кучку тех же олигархов наверху. Остальные вынуждены выворачиваться наизнанку, чтобы всего лишь чувствовать себя людьми. Таков экономический результат народного президента и не последнего в мире финансиста, вы согласны?

М. С.  Ну ведь нельзя же сказать, что экономическая ситуация ухудшилась только в Украине. Существует мировой кризис. К сожалению, наши ветви власти не захотели работать над его преодолением сообща. Нужно было всем понять, что экономический кризис — это тот вызов, который дает возможность политикам объединиться. Работы хватило бы всем. Об этом уже сейчас заговорили оба кандидата в президенты во втором туре.

К сожалению, у президента Ющенко ситуация с командой, с менеджментом была сложная. Чтобы такой президент, как Виктор Андреевич, мыслящий мировыми категориями, был успешным, рядом с ним должна была бы быть подготовленная, прагматичная команда, которая знает направление и знает, как по нему двигаться. Потому что на самом деле задача президента — задавать направление развития, ставить цель, а реализация цели, ее достижение — это вопросы команды. Как раз с этим у Ющенко была проблема, и мне кажется, он отчаянно пытался ее решить. Поначалу ситуация была такой, что он искренне старался объединить всех. Ведь команда президента — это не только сотрудники его секретариата, это и депутатский корпус, и премьер-министр, и члены правительства, и руководители на местах.

Когда говорят, что эти пять лет утрачены для Украины, — это неправда. За эти пять лет страна наработала неоценимый опыт. Именно с таких позиций и нужно рассматривать пять лет президентства Ющенко. На самом деле сделано много. Я ни в коем случае не умаляю сделанного предыдущими двумя президентами. Во времена Леонида Кравчука состоялось становление украинского государства, а Леонидом Кучмой были решены вопросы преодоления тяжелейшего кризиса 1994 года, именно он вывел тогда страну. Виктор Ющенко же вдохнул в нацию ее дух, определил приоритетом европейское будущее Украины.

Марина Ивановна, возможно, за интеллигентностью Ющенко скрывался просто слабый человек?

М.С. Працюючи в команді Віктора Андрійовича Ющенка більше двох років, можу сказати — про жодну слабкість тут не йдеться. Він демократична, ерудована і толерантна людина по своїй суті.

Давайте перейдем от персоны Ющенко — к Вашей. Чему Вас научили годы пребывания у власти? Какой главный вывод?

М.С. Насамперед — відповідальності. Відповідальності за сказані слова, відповідальності за взяті зобов’язання, відповідальності за свою позицію. Якщо, скажімо, ти представляєш позицію глави держави, до прикладу в Конституційному Суді, непрофесійно, це одразу буде видно! Мені доводилося такі речі спостерігати раніше. Тому для себе професійну планку я намагалася виставити досить високо, адже робота з главою держави — це як на долоні.

За ці роки я навчилася стримувати власні амбіції заради загальної справи. Чим більше працюєш у владі, тим більше розумієш: один у полі не воїн. Лише командний дух і вміння підтримати, вміння створити і не здати свою команду, це дуже важливо. Можливо, це виходить із якихось особистих якостей людини, але без цього, як на мене, неможливо довго бути у владі.

Крім того, не можна бути невиправданим романтиком, будуючи палаци із піску. Влада, політика — з одного боку, це мистецтво неможливого, з іншого — це реальні справи. І в кожної зі справ, які ти робиш, має бути моральна основа, бажання зробити добро для людей.

Можете ли Вы наступить на свои амбиции во имя интереса дела и отойти во имя сохранения команды?

М.С. Можу. І не один раз мені доводилося це робити заради загальної справи.

А с Верой Ивановной как сложились отношения? Мне кажется, она такой жесткий человек.

М.С. Ну, я Вам скажу, що і я людина, яка має власну позицію і вміє її відстоювати. Стосунки, звичайно, нормальні.

Какой этап в карьере Вы считаете пиком своей деятельности?

М.С. Переконана, що пік ще попереду. Достатньо серйозним випробуванням у моєму професійному житті був 2004 рік. Це був найскладніший рік у моєму житті. Я проходила справжній іспит, і не тільки професійний, а й сили духу, волі, порядності.

Була жорстка позиція щодо членів ЦВК, свою позицію довелося відстоювати дуже нелегко — і щодо політичних сил, і в суспільстві загалом.

Безумовно, тоді був взятий серйозний бар’єр. Працюючи в Секретаріаті, також мала серйозні виклики. Одні з найскладніших питань — пов’язані з процесом конституційної реформи, з напрацюванням пропозиції щодо її здійснення. Звичайно, що хотілося б більшого результату цієї роботи, але він не лише від мене залежить. Це величезне політичне питання.

Бывали ли случаи во время Вашей работы на высоких должностях, когда служебная необходимость входила в противоречие с Вашими морально-этическими принципами?

М.С. Так, бували. Я не візувала документи або викладала свою окрему позицію, якщо з чимось не погоджувалася. І не завжди це були формальні моменти, а й етичні також. У свій час склалася така ситуація, якраз пов’язана з конституційною реформою, коли друге засідання Національної конституційної ради не відбулося. Тоді дуже складно розвивався процес. У нас з колишнім керівником Секретаріату відбулася досить жорстка розмова. Піднімаючись до Президента перед засіданням ради, я серед інших документів мала заяву про свою відставку. Розмова пішла зовсім в іншому напрямы. Президент, як толерантний, демократичний чоловік, готовий почути різні позиції, спокійно вислухав аргументи, позиції, в тому числі й мої, а через певний період часу народився вже практичний проект Конституції. Але я розуміла, що є політична відповідальність, командна культура і фахова відповідність. Якщо я не відповідаю одному з цих критеріїв, я мушу бути готовою до відставки. Думаю, що це цивілізований підхід до вирішення тих чи інших проблем. До речі, я і зараз чітко розумію, що працювала в команді Президента Віктора Ющенка, і на сьогоднішній день невідомо, як складеться подальша моя доля, але при закінченні повноважень Президента Віктора Ющенка я повинна покласти заяву про відставку, принаймні, з етичних міркувань. Майбутньому Президенту України треба дати можливість сформувати таку команду, яку він вважатиме за потрібне.

Если бы Вы не были юристом, кем бы Вы стали?

М.С. Я б була юристом!

Как Вы считаете, насколько вероятен сценарий досрочных парламентских выборов в текущем году? Готовы ли основные игроки к тому, чтобы выполнить свои предвыборные обещания и перейти к мажоритарной системе?

М.С. Давайте одразу тут розставимо крапки над «і». Ми з Вами розмовляємо в середині лютого. Незабаром мав би відбутися початок виборчої компанії на місцевих виборах. Якщо вибори все ж відбудуться у травні, про мажоритарну систему, незважаючи на те, що Президент вніс до парламенту відповідний законопроект (я його готувала зі своєю командою), скоріш за все, мова не йтиме. Вибори будуть проведені за тією ж системою, яка діє сьогодні. Хіба що парламент швидко напрацює нове виборче законодавство про місцеві вибори, крім іншого, скоротивши строки виборчої компанії. До речі, щодо рішення парламенту про перенесення місцевих виборів. Хотіла нагадати, що без змін до Конституції це де-юре неможливо. Де-факто поки що маємо такий прецедент.

Що стосується виборчої системи парламентських виборів, то повернення до мажоритарної системи, очевидно, не відбудеться. І об’єктивно — цього не потрібно. Інша річ, що пропорційна система на парламентських виборах у теперішньому вигляді має зазнати серйозних суттєвих змін з тим, щоби персоніфікувати вибір людей, відкрити списки.

Крім іншого, важливо розуміти: держава не може весь час перебувати у виборчих процесах. Виборчі цикли мають тривати півроку, далі держава працює п’ять років. Україна має жити черговими виборами, а не позачерговими. А державні стратегії мають розраховуватися не на п’ять, а принаймні на 10–20 років.

Вы сторонник идеи внеочередных парламентских выборов?

М.С. Якщо чинний Президент України у конституційний спосіб зможе сконсолідувати парламент і сформувати в ньому парламентську більшість, як це передбачено статтею 83 Конституції України, то, звичайно, було б краще без певних потрясінь рухатися вперед і вирішувати нагальні питання. Якщо ж у конституційний спосіб це не вдасться зробити, а новообраний президент хоче свою діяльність розпочинати саме з правди, з порядку, з конституційності, то, безумовно, позачергові вибори неминучі. Думаю, що від подій найближчого місяця буде залежати, чи будемо ми мати позачергові парламентські вибори у кінці весни чи на осінь цього року, чи не будемо. Сценаріїв політичного розвитку, принаймні прогнозів, існує декілька. I при тому, що декларується намір створити коаліцію депутатських фракцій у парламенті, проведення позачергових парламентських виборів я не відкидаю. Вважаю, що новий президент розуміє, якщо у наступний парламент зайдуть декілька нових політичних сил і складеться нова конфігурація, то, з одного боку, можна розраховувати на більш прагматичну роботу парламенту, а відтак і на здійснення серйозних реформ. Проте в існуючому складі парламенту лобісти вже знають, як і з ким працювати, як стимулювати, як знаходити спільну мову. Очевидно, коли складеться нова конфігурація, коли в парламент зайдуть нові амбітні політичні сили, з новими лідерами, можливо, отримаємо більш сильну Верховну Раду, чим сьогодні. Врешті у суспільстві існує запит на нові політичні сили, існує очікування, що прийдуть люди, які консолідовано будуть працювати на державу. Подивимось. Я не виключаю позачергових виборів.

Но все же уже видели, как ловко умеет Партия регионов формировать парламентское большинство и даже конституционное большинство. Однажды по причине такой ловкости рук парламент даже был распущен. Что Вы, как юрист, посоветуете делать рядовым гражданам, нашим читателям в случае, если Партия регионов сколотит конституционное большинство в парламенте и начнет кромсать Конституцию? Например, президента выбирать парламентом и тому подобное

М.С. Мені здається, що суспільство вже інше. Паростки демократії тільки почали рости. Говорити про сталі демократичні традиції поки що не доводиться. Сьогодні у нас вибори відбулися демократично, їх у цілому позитивно оцінюють міжнародні спостерігачі. Однак не секрет, що насправді й окремі факти підкупу виборців були, і вплив на виборців та фальсифікації, зловживання положеннями закону, очевидно, були. Інше питання, вплинуло це на результати виборів чи ні. Якщо Партія регіонів почне силою або в інший спосіб, як Ви кажете, «сколочувати» більшість — для мене абсолютно очевидно, що таким діям буде опір. Однак хочеться вірити, що такого не буде.

Конечно, если к тому моменту в Конституцию не будут внесены изменения, позволяющие ограничивать свободу слова в стране.

М.С. Переможці виборів теж оцінюють ризики і теж хочуть, щоб їх сприймали у світі. Для них дуже важливо зараз зберегти і форму, і зміст, і щоб якісь дії не зіпсували ті амбітні цілі, які ставляться цією політичною силою. Отже, поживемо — побачимо.

Дай Бог. Ваш прогноз — какими будут первые шаги президента Януковича в плане реформ?

М.С. Я не хотіла б займатися гаданням на каві. Водночас я б спробувала дати певну картину того, що треба зробити новообраному Президенту України. Ключовим стратегічним фактором подальшого політичного і державного розвитку є формування сучасних ефективних управлінських інститутів.

Подолання конфронтаційного характеру відносин між провідними політичними силами є першочерговою умовою стабілізації політичної ситуації в країні, ефективної взаємодії органів державної влади з вирішення ключових поточних проблем.

В економічній сфері новому президентові спільно з урядом необхідно якнайшвидше визначити цільові орієнтири соціально-економічного розвитку України на найближчий період. Головна стратегія має полягати у створенні умов для інвестування та інновацій, високих технологій.

Нова влада має забезпечити перехід від переважно експертно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економічного розвитку.

Ми маємо будувати таку модель розвитку, що спирається не на дешевизну робочої сили чи ресурсів, а на високу якість як це у свій час здійснили всі передові країни світу.

Проте всі ці реформи президент не в змозі реалізувати самотужки, він має спиратися на уряд і парламент. Якщо такий консенсус буде знайдено, він відкриє шлях і до вирішення надважливого завдання — завершення конституційної реформи, зокрема усунення дуалізму у виконавчій владі, надання реальних прав регіональній владі і місцевому самоврядуванню, прийняття основних законів, що регулюють функціонування владних інститутів.

На часі — реформа виборчого законодавства, об’єднання виборчих законів у Кодекс про вибори і референдум, впровадження відкритих партійних списків, що дозволить виборцям визначати не лише партійний, а й персональний склад парламенту.

Але передовсім має відбутися комплексна судова реформа.

Без виконання цього порядку денного неможливе жодне економічне зростання та інтеграція України в Європейський Союз. Питання лише в тому, чи вистачить глузду у нової влади рухатися уперед, не повторюючи помилок попередньої.

Текст: Юлия Малинина http://weekly.ua/

VIP.glavred

Як відомо, за умов існування пропорційної виборчої системи упродовж 2006-2009 року до місцевих рад обиралися політики, які не мали жодного стосунку до жителів відповідних територіальних громад.

«Саме тому Віктором Ющенком пропонується обирати до місцевих рад не партійні вивіски, а конкретних осіб, які представлятимуть інтереси відповідної громади – від місцевого рівня і до рівня обласної ради та Верховної Ради Автономної Республіки Крим», – заявила М.Ставнійчук.

За її словами, запропонований Президентом України проект закону про місцеві вибори має на меті створити системну і якісну правову основу для організації і проведення чесних та відкритих місцевих виборів відповідно до вимог Конституції України та загальновизнаних міжнародних стандартів.

Він створений з урахуванням позитивного досвіду застосування на практиці інших законів про вибори, а також рекомендацій авторитетних міжнародних організацій.

У законопроекті є кілька суттєвих нововведень, які розширюють права громадян обирати та бути обраними до місцевих рад та збільшують вплив громадянського суспільства на місцеву політику.

Зокрема, право на висування кандидатів у депутати місцевих рад за законопроектом отримують не лише місцеві організації політичних партій, але й громадські організації – як місцеві, так і всеукраїнські, які мають місцеві осередки.

М.Ставнійчук також наголосила, що принциповою є і пропозиція чинного Президента відмовитися від практики створення блоків партій на місцевих виборах.

Відповідно до проекту, розширюється коло суб’єктів спостереження за ходом виборчого процесу, що збільшує гарантії його чесності та відкритості. Окрім спостерігачів від кандидатів та міжнародних організацій, спостерігати за виборами можуть і представники політичних партій та громадських організацій, які не беруть участі у виборах.

Представник Президента підкреслила, що цей законопроект є складовою частиною масштабної конституційної реформи, запропонованої Віктором Ющенком. Його прийняття забезпечить проведення чесних та відкритих місцевих виборів, сприятиме реалізації та гарантуванню прав територіальних громад на обрання та вплив на місцеву владу. «Законопроект повною мірою можна назвати ще одним кроком до побудови демократичного суспільства в Україні», – зауважила М.Ставнійчук.

Джерело: Секретаріат Президента

Джерело: http://nashvybir.com.ua/

«Правда, більшість (71%. – Прим. авт.) українців вважають, що внесення змін до Конституції повинно було б відбутися до президентських виборів, – зазначає представник Президента. – Напевно, це правильно – щоб люди, прийшовши на вибори президента, розуміли статус, об’єм повноважень, прав і обов’язків глави держави і місце інституту президента в системі влади».

Вона розповіла, що люди активно брали участь в обговоренні проекту Конституції Ющенка: «Інститут стратегічних досліджень, що проводив обговорення, має у розпорядженні більше 8200 пропозицій стосовно нової Конституції. Проведені і круглі столи, і семінари, і конференції».

Ставнійчук розповіла про ті зміни, які підтримують громадяни. Так, у структурі пропозицій громадян ті з них, що стосуються парламенту – «національних зборів» країни, – займають 40,5%. «Це свідчить про те, що інститут парламентаризму людям не байдужий», – вважає Представник Президента.

Крім того, вона повідомила, що українці охоче обговорюють другий розділ Конституції про права і свободи громадянина і перший розділ, де містяться основні положення про конституційний лад. «Дуже важливо, що людей цікавить не лише політика, але й охорона довкілля, захист екологічних, трудових прав громадян», – зазначила Ставнійчук.

Також вона повідомила, що люди підтримали ідею двопалатного парламенту. «Якщо узагальнити всі пропозиції про таку модель парламенту, можна сказати, що українці розуміють необхідність подолання парламентської кризи, перерозподілу повноважень, ліквідації надмірного заполітизовування управління країною», – каже Ставнійчук.

«Ключові новації у «президентській» Конституції – скорочення депутатського корпусу, скасування недоторканості нардепів, зміну системи виборів – українці також підтримали», – додала вона.

Джерело: http://nashvybir.com.ua/

«Україна або впорається з цими викликами і розвиватиметься далі, або втратить економічну незалежність, а вслід за нею – і суверенітет, – каже Ставнійчук. – Питання стоїть ребром: або рух далі з Президентом, який стоїть на позиціях вільної і демократичної, а отже, сильної держави, або – назад, у пострадянське майбутнє».

За словами Ставнійчук, Президент наполягає на проведенні виключно чесних і прозорих виборів. Вона наголосила, що Віктор Ющенко зробив для цього все можливе, зокрема, оскаржив найбільш недемократичні норми нового закону про вибори президента. Водночас, представник Президента зазначила, що депутати проігнорували багато зауважень до закону як з боку Президента, так і з боку Венеціанської комісії, що залишає можливості для фальсифікацій. Це стосується формування окружних і дільничний комісій, списку виборців, роботи міжнародних спостерігачів.

«Ще одне питання – небажання депутатів на законодавчому рівні закріпити, наприклад, обов’язкове використання одноразових пломб для виборчих урн. Будемо в XXI столітті пластикові урни обклеювати папірцями (згідно із законом!), з печаткою дільничних комісій. То хіба це нормально?», – зауважила Ставнічук.

Окремо вона зупинилася на роботі Центральної виборчої комісії, зокрема, на питаннях, пов’язаних із фінансуванням. «За два місяці з трьох «передвиборчих» ЦВК отримала менше 1% від необхідної суми для проведення виборчих процедур. У мене у зв’язку з цим питання до ЦВК: вони що, два місяці не аналізували обставини, не бачили, що в них немає грошей? Чому мовчали? Гроші мали бути перераховані на рахунок ЦВК в триденний термін з дня початку виборчого процесу», – наголошує Ставнійчук.

Вона підкреслила, що «за всі роки роботи в ЦВК такого ніколи не було». «Вони повинні були бити тривогу на 4-й день після початку виборчого процесу», – акцентувала представник Президента.

«Сьогодні, коли «смажений півень клюнув», вони почали писати звернення до Президента, прем’єра, Кабміну, парламенту, приймати постанови, зобов’язати, вимагати. Реально ховають свою бездіяльність протягом двох місяців. Цирк! Звичайно ж Президент відреагував. Куди діватися? Зобов’язав Кабмін виконати розпорядження закону», – зауважила Ставнійчук.

Джерело: http://nashvybir.com.ua/

Про це заявила в інтерв’ю газеті «Комсомольская правда» заступник Глави Секретаріату Президента – представник Президента у Центральній виборчій комісії та Конституційному суді Марина Ставнійчук.

Вона вказала на безпрецедентно низький рівень фінансування виборчого процесу в цьому році – на рівні 0,6% від запланованого, та небувалу пасивність Центральної виборчої комісії у вирішенні цього питання. Так, ЦВК практично впродовж двох місяців з початку виборчого процесу замовчувала проблему невиконання вимог закону в частині перерахування коштів на проведення виборів і публічно заявила про це лише в кінці бюджетного року, сподіваючись уникнути відповідальності за неналежну організацію виборчого процесу.

Також під час інтерв’ю Представник Президента охарактеризувала виборче законодавство, зауваживши, що окремі його положення відкривають можливості для фальсифікації результатів. Окрім того, вона вказала на слабкі механізми притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо виборів.

Окремою темою інтерв’ю стала ініційована Президентом України конституційна реформа. Марина Ставнійчук охарактеризувала її зміст та окреслила перспективи та способи реалізації конституційних змін, які вже пройшли етап всенародного обговорення.